Життя наше лише мить
І ми прожити його
Маємо так, як останній.
Добре, що не відомо
Коли він для нас настане?
Бо кожного разу нам треба
Добро робити, прощати,
Плітками нікого не полоскати.
За все дамо відповідь
Перед лицем нашого Господа.
Думаємо встигнути де нам що
Поправити, підлатати, вкупити,
Ще й і борги свої віддати.
Народилася дитинка,
А ранком вже вона померла
Між людьми почалась розмова:
«Як же це так, навіть і не пожила,
За що випала нам така біда?»
Будував господар дім довго
І на решті закінчив будувати.
Йому би переселятись уже,
А він взяв і помер, навіть
Жодного дня там не прожив.
І знову розмови між людьми:
«Як же це так, за що йому таке,
Він будував і надію мав,
Що довго жити буде там?»
Так ми думаємо, збираємо,
В панчоху свою ховаємо
І навіть не задумаємося,
А чи для нас все це дано?
Скарби збирайте собі на небі,
Де ні іржа, ні моль не знищать
І злодії не вкрадуть їх.
Бо де скарби ваші,
Там буде і серце ваше. Амінь.
10. 09. 2016 р Автор Сотник Анжеліка | 
Печать страницы 
