Хвалит душа моя Господа. Мое творчество о Боге

Народилася дитинка,
Її несуть в дім,
Там де панують свої
Правила і закон свій.

Вона виростає
І від батьків, дідів
Все що можна сприймає.
Іде в садочок, до школи,

В заклад навчальний.
І до свого бога,
Та, що тільки не добирає.
Вчителів буває багато,

Але, лише Один,
Що не зраджує.
Він нашим Батьком
Небесним називається,

Самий Рідний із всіх,
Що на світі є.
Він наш Творець,
Кров проливши за нас.

Прийшла пора, час підходить
Половинкам єднатися,
У коханні жити, плодитися,
А ми самі шукаємо,
 
Ні про що Бога не питаємо,
Кого і коли вибирати нам?
Хто як не Він,
Характери наші знає

І на що здатні ми взагалі.
З того самого дня починаються
Всі наші проблеми, психози,
Перепади тиску і роздратування.

Щось в родині станеться,
Завжди завинив Сам Бог.
Як віру приймати їм
Від батьків, дідів,

Говорять так, що це віра вірна
І не обговорюється вона.
Так і йдуть в загибель,
А не в Рай.

За свого не послуху,
Гине народ не шукаючи істини.
Все їх і у всьому  задовольняє, 
Бо не хочуть своїх батьків ображати.

А Господь дає час, щоб
Подумати і призадуматися,
Навіщо ми живемо
І хліб жуємо?

Захворіла дитинка,
Можливо і померла,
Так скільки звинувачень:
«Де, цей Бог, що відняв?»

За не послух Богу,
Він проклинає і
До третього коліна
Наказує, посилає біду.

І також може благословити,
Уважно дивіться,
І подумайте, друзі,
Зверніться до Живого Бога,

Той, що хоче вас спасти.
Увіруйте і Бог пошле
На вас і ваших дітей Своє благо.
Звідки вам знати,

Як жила ваша родина?
А ви спитайте, про себе у Бога,
Як хрест свій нести
І послушним перед Ним бути?
 
17. 11. 2014 р Автор Сотник Анжеліка